лап

Приклад 1:
— Тадзьо й вдавався до єдиного надійного ліку — оковитої), наслідком чого він і опинився в Римі, не пам’ятаючи, ні хто його туди привіз, ні яким чином він, замість продерти очі десь на лавці чи під кущем в Англійському парку в Мюнхені, прочумався верхи на сфінксі перед українським університетом у Римі, щоб за лікоть від свого носа угледіти півлітра горілки, котру якась співчутлива душа поставила між лап сфінкса, аби Тадзьо мав чим похмелитися, заки з’являться перші відвідувачі, — Тадзьо взяв і череп’яний кухоль із к’янті-віскі, і шматок ватяного хліба, і кусник тушкованої воловини з бляшанки, і маринований огірок, питаючи Безручка, звідки в нього стільки їстівного добра і чи не несе йому, бува, впереміш із яйцями, всі ці розкоші, включно з м’ясними консервами, вгодований, ніби кожного дня купаний у молоці, ґульолобий пташисько, на що гуска, просто з-під вола виметнувши білу, вкриту персиковим пушком тілисту руку, дала Тадзьові такого добре виваженого ляща, що маринований огірок полетів у небо, наздоганяючи кусник холодцюватої воловини з білим хлібом, щоб ляпнути за кілька метрів у жорству й пісок, звідки одразу ж підвелася ліхтарня, якої Тадзьо доти не помічав, а половина к’янті-віскі, вдаривши в підборіддя, теплою, липкою рідиною (хоча к’янті-віскі було не густе й холодне) залило Тадзьові груди (може, йому й справді на мить вирвали серце, лишивши заюшений кров’ю самий тулуб), який ніяк не міг збагнути (попри те, що жодна відьма не вклала йому, замість серця, губку), чи він ще не встиг протверезіти після вчорашнього, чи він уже п’яніє від самого понюху оковитої, як Климко Цвилик, і, вирішивши, що його розумові центри ще не розрухалися і тому зараз йому однак не розв’язати цього питання, яке він, врешті-решт, і пізніше матиме нагоду обміркувати, почув, як Безручко вибачається за гуску, пояснюючи, що вона не терпить парубоцьких жартів, а він, Безручко, забув своєчасно попередити Тадзя, котрий нехай не погнівається й дозволить собі долити к’янті-віскі та витягне зі слоїка новий огірок, додавши до того кусник тушкованої воловини й хліба, бо ніч довга й дещицю перекусити ніколи не завадить. Звісно, що ніч виявиться такою довгою, аж Тадзьо втратить наді*°* чи вона взагалі будь-коли скінчиться, він і гадки не мав, так само, як він ніколи не повірив би, навіть якби його гуртом переконували б найпрозорливіші провидці, що саме тієї ночі йому доведеться, — щоправда, з допомогою Безручка, виварки-барабана й гуски, бути повитухою, оскільки в Ліни Бабатюк, — яку понесло перед відльотом до Америки серед глупої ночі оглядати церкву святої Софії в Римі, бо точнісінько так її колись уночі, невдовзі перед її, Ліниним народженням, їздила з батьком оглядати собор святої Софії в Києві, — зайшли передчасні пологи від страху, що її коханого Петруся заріже ватага неповнолітніх злодюжок-нечупар, котрі напали на них за Римом (один малолітній мотоцикліст заїхав наперед, аж Петрусь ледве встиг загальмувати, аби не зхрущувати немитого нечупару, два інші — діточки: квіти життя, — пропороли швайками обидві передні шини і, заки потерпілі встигли розчовпати, що сталося, хоча Петрусь відрухово вхопив був того, що рвонув з авта Лінину торбинку з грошима, квитками на літак і паперами, — за лікоть, та одразу ж і пустив, стискуючи розтяту лезом, — на щастя, не надто глибоко, адже спочатку через пошкоджений нерв і сухожилля паралізованим пальцям згодом майже повернулася первісна гнучкість, — правицю, тим часом, як решта підлітків, — зі швидкістю піраньячої зграї, бо ні Ліна, ні Петрусь не встигли й крикнути, — вирвавши з авта фотоапарати, валізку, Петрусеву свитку й Лінин плащ, щезли, залишивши за собою клуби мотоциклового смороду й реву), — а потім, коли вже Тадзьо, піднявши на ноги жалісливого власника бензоколонки, який співчутливо бідкався, що світ з дня на день псіє, оскільки люди, зледачівши, прочинили серце тьмі, — відвіз до лікарні Ліну з новонародженим первістком, котрого нарешті послав їй Господь на тридцять сьомому році життя і котрому Безручко кишеньковим, ані трохи не схожим на обсидіановий клинок, ножем, продезинфекованим у к’янті-віскі, перетяв пуповину, а Петруся, якому наклали вісім скобок на руку, вмовив не гасати перед шпитальними вікнами, умліваючи, чи в Ліни від переполоху не станеться небезпечних ускладнень, а добре виспатися і тоді щойно мізкувати, як там далі все вив’яжеться, бож, звісна річ, земляки їх не залишать напризволяще, — а потім, коли Тадзьо попрощався з Ліною й трохи заспокоїв Петруся, йому ще тієї самої ночі випаде витягати з Тібру мандрівного світовдосконалювача, агностика, пинвоскока й буддиста, а загалом симпатичного Пилипа Чобота-Ронка, що саме тоді, як Тадзьо з Безручком після тривалого маршу Розташувалися покуняти на порозі українського католицького Університету в Римі, явився з Валерієм Панасюком і кудлатою, із залишаєними від бруду босими ногами Гандзею Гончаківною, яку Тадзьо попервах, заки вона заговорила, узяв був за хлопця (ані грудей, ані стегон, довга й худюща), але Гандзя одразу ж вияснила Тадзьові, перш ніж вони перейшли на «ти», що вона після піврічного життя в комуні, залишила дворічну дитину в своїх батьків в Америці (одружуватися їй не хотілося, а дитину вона вирішила дякувати Богові, двадцяте століття бодай на короткий час дещо розкріпачило жінку) і, не бажаючи й далі нічого знати про шлюб і подружнє життя, котре лише уярмлює жінку, заважаючи їй стати особистістю, тепер мандрує світом, набираючися розуму й шукаючи свого призначення, яке не дає їй промитої води, бо все, що вона робить, не виповнює її змістом, котрого вона прагне добігти, кидаючися з одних крайнощів в інші, проте цього, мовляв, Тадзьо, як чоловік, однак не зрозуміє, хоч він їй і симпатичний вже хоча б тому, що не перепиняє на кожному слові.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Сам – пред­во­ди­тель; ро­дичі •- уряд­ни­ки справ­ник, суд­дя, підсуд­ки – все то зяті, ро­дичі зятів, племінни­ки… Як квоч­ка кур­чат зби­рає під кри­ла, так Ва­силь Се­ме­но­вич приб­рав до своїх лап цілий повіт… І все кру­гом мов­ча­ло, терпіло, слу­ха­ло й ро­би­ло на ко­ре­нас­тий рід панів Польських та все ниж­че, ниж­че на­ги­на­ло го­ло­ву пе­ред йо­го вла­ди­кою.,… XI Махамед Після смерті Ми­ро­на й Ма­ри­ни ли­ха до­ля, за­че­пив­ши край­ком слізьми змо­че­но­го кри­ла жит­тя Іва­но­ве та Мот­ри­не, май­ну­ла на інші ха­ти з більши­ми не­дос­та­ча­ми, злид­ня­ми – на кріпацькі ха­ти порізне­них лю­дей… Ко­зачі куб­ла об­гор­ну­ло ти­хе хлібо­робське щас­тя. Нас­та­ли ро­ки ко­хан­ня в полі та в ху­добі, скла­дан­ня вся­ко­го при­бут­ку, тяж­кої гос­по­дарської праці до­ма й на полі, та втіха дітка­ми, ко­го бла­гос­ло­вив гос­подь… Іван, ще ди­ти­ною нап­ря­мо­ва­ний по хлібо­робській] л До­розі, так її й дер­жав­ся.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
– Та, сеє ка­жу­чи, i по­че­пи­ла на шию, а в тiм кап­шу­цi жаб’яча зад­ня пра­ва лап­ка, та з неї ж пе­ре­су­ше­не сер­це, та ло­бо­ва кiс­точ­ка, та Ми­ки­ти­но­го слi­ду тро­хи. Тiльки що се їй по­че­пи­ла, як пан­на Оле­на i по­ве­се­лi­ша­ла, – як з во­ди вий­шла.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”