Приклад 1:
Тамечки виріс, оженився й оселився… Та лихий його попутав провідати про Хруща, козачого сина, що одних з ним літ поплентався на Дін до дядьків,- та там би то, кажуть, і вмер… Та не так про Хруща, як про рідну сторону… Як згадає її, здається, зараз би таки знявся та й полетів, коли б не неволя… А тут, як на те, підскочив Хрущ. От він роздобув десь Хрущів прашпорт та покинув жінку, дітей й оселю – приплівся сюди.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
года вчився писати, а цiлiсiнький год вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи, i єрмолойнi догматики, i Сковородинi херувимськi, туди ж за дяком i пiддячим окселентує* (*Вторує, пiдспiвує.) i Павла чтенiє, коли небагацько закладок, утне на всю церкву голосно; а вже на рiчах так бойкий, що як розговориться-розговориться, та усе не попросту, усе з писання, так i наш отець Костянтин, даром що до синтаксису ходив, слуха його, слуха, та здвигне плечима, та й вiдiйде вiд нього, кажучи: “Хто тебе, чоловiче, зна, що ти там говориш!”
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
Три седмицi i пол дождь не спаде, i земля не одождися, i небо заключися; вся перетворишася в прах i пепел, вся прозябенiя iзсохоша, i єдиная пиль носиться у нашiй вселеннiй i – о, горе мнi, грiшнику! – пиль сiя вод-воряється в непорочнiм доселi носi моєм i дiйствуєть чиханiєм, подобно аки би от нюхновенiя нестерпимия i треокаянния – тьфу!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”