діставати

Приклад 1:
не посипалися діти, котрих треба було виводити в люди, і врешті-решт не прийшов на світ і останній, найнепогамованіший син Максим, можливість появи якого тоді в Ріміні, звісно, й не бовваніла на обрії, а коли він десятиліттями пізніше, що й не знати як пролетіли, нагодився, — ставний, разюче подібний до батька, бистрий хлопчина, що однієї днини постукав у двері, аби він, Лужний, нарешті здійснив те, що, не виключене, становило єдиний сенс його, Лужного, існування, — він, Лужний, перелякався й відмовився, і то не через що інше, як саме через оту кляту вільну волю, яку за висловом професора Сороки, нібито мусить респектувати й саме Провидіння, оскільки навіть Господь, що над кожним тримає руку й тоді, коли слабакуватій людині здається, ніби весь світ у лабетах сатани, — навіть сам Усевишній не втручається у вибір людини, — твердження, з приводу якого він, Лужний, майже цілий вечір тоді в Беллярії просперечався з професором Сорокою після його доповіді на цю тему перед українськими військовополоненими напередодні від’їзду другої репатріаційної комісії на чолі з генералом Васільєвим, яка височувала чергові жертви для сталінської м’ясорубки, пантруючи, аби за допомогою послужливих союзників упакувати в братні могили на подобу вінницьких, про які й пес не гавкне, весь табір, куди він, Лужний, на доручення отця Сіверка, що діяв не лише з власної ініціативи, й з дозволу й спонуки самого Бучка, котрий рятував своїх людей, як тільки міг, їздив уже як новоспечений англійський громадянин, якому це громадянство завдяки впливовим знайомствам виклопотав далекий родич, що жив у Англії від початку двадцятих років, покликаючися на своє фіктивне, проте, як він, Лужний, на власні очі пересвідчився, якимось побитом навдивовижу солідно вдокументоване шотландське, та ще й на додаток шляхетське походження (дарма що дядькова родина, як і Лужного батьки, з діда-прадіда походили з українських селян з-під Жидачева, де прадід Лужного по материній лінії виконував обов’язки священика, прозиваного за свою радше просвітницьку, ніж релігійну ревність, Молилом, що десь наприкінці 19 століття переселився на Закарпаття, звідки один із його численних, називаних Софоклами, Алківіядами, Темістоклами, Сократами, Атенами й Персефонами нащадків, — Арістофан, — у двадцятих роках подався чомусь, не як більшість шукачів ліпшої долі до Нового Світу, а до Англії, де невдовзі всупереч одностайним найчорнішим передбаченням пустив коріння, добігши статків чи то завдяки хутко наладнаним за допомогою Геннадія Фесенка масонським зв’язкам, чи то завдяки якійсь ближче не означеній торгівлі зброєю на Близькому Сході, як про це багато років пізніше подейкували метикованіші краяни-еміґранти, котрі дядька й на очі не бачили, що, звісно, ані трохи не стояло їм на заваді бездоганно орієнтуватися на мало не щохвилинному перебігові дядькового як зовнішнього, так і внутрішнього життя й запевняти вочевидь недосвідченого в цій справі Лужного, — мовляв, дядько, віддавши свою пещену одиначку за Безручка, уділив їй не абиякий посаг, внаслідок чого Безручко, котрий, звісно, мусів укласти з тестем відповідну угоду, так стрімко й злетів угоду, а зовсім не завдяки власній кебеті чи якомусь там дуже сумнівному, ніким не перевіреному винаходові в промисловості, про що ніхто ніколи й не писнув, якби не Арістофан Молило, який заради своєї одиначки поставив Безручка на ноги ще в Англії, що, очевидна річ, частково могло відповідати й правді, оскільки дядько після другої світової війни з власної спонуки, спричиненої чи то тугою за батьківщиною й рідними, а чи, як дехто пускав торохту, аби не завдячувати дядькові за принагідні добродійства, — зумовленої певними, чітко не визначеними, проте виключно меркантильними міркуваннями, бо хто, мовляв, отак собі, ні сіло, ні впало, стане діставати для іншого місяця з неба? — чимало допомагав ближчим і дальшим землякам, не одного вирятувавши від видачі радянцям і допомігши зіп’ятися на рівні, а серед них, не виключене, виловивши очепою з післявоєнної ополонки й Безручка, ну, й насамперед, справді таки завдав собі чималого клопоту розшукати його, Лужного, аби той вочевидь переконався, що Провидіння приберегло для нього надиво чуйного родича, котрий для свого небожа заповзявся мало не весь світ перевернути, хоча йому, Лужному, довго не вкладалося в голові, пощо він це робить і що насправді за всім цим криється), — адже дядько не тільки виклопотав для нього, Лужного, англійське громадянство, а й, щоправда, дещо іншими каналами, вже за посередництвом тямущих у цих орудках осіб у самому українському таборі в Ашафенбурзі, — куди дядько кілька разів навідувався, опікуючися деякими земляками, і матуральне свідоцтво, щоб бодай трохи вирівняти небожеву освіту, на якій дядькові вочевидь більше залежало, ніж йому, Лужному, що, попри кількаразові, і то досить настирливі спонуки свого надто ретельного опікуна, не виявляв жодного бажання сідати до смаркачів за шкільну лаву, змусивши дядька категоричною відмовою зайвий раз потрудитися для свого з примхи долі чудом видибалого з Сибіру й війни зовнішньо не ушкодженого кревняка, — додаткове навантаження, що його дядько, довго не розмірковуючи, й перебрав на себе, крім здобуття для небожа української матури (з англійської, після короткого вагання, дядько зрікся, аби зайво не наражати свого підопічного на ймовірні ускладнення, що відпадали при українській матурі, свідоцтво про успішне завершення якої дядько, обмеживши наставницькі* коментарі до одного короткого зідхання, вручив небожеві), уможлививши йому, замість марудного капцаніння в касарні, остаточно розформованій лише кількома роками пізніше, вже за якихось два місяці після закінчення війни перемандрувати на приватне помешкання до негадано впалого з неба незвично чуйного, хоч і досить дивакуватого родича, у двоповерховій, власній кам’яниці котрого, кам’яниці, оздобленій на протилежних кінцях круглими вежами з виглядом на луки, озеро й багнисті торфовища, він, Лужний, уперше зустрівся з тоді ще молодим Іваном Безручком.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Так, у 1995 році К. Обермеєр, засновник фірми з виробництва модного лижного одяг Sport Obermeyer (Австрія) організував разом з гонконгським постачальником Р.Це спільне підприємство, яке повинно було діставати сировину, займатися кроєм та пошиттям одягу, а також координувати поставки. За останні 10 років К. Обермеєр передав повноваження Р. Це з прийняття більшої частини рішень з виробництва та інвестицій.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”