1. Такий, що видає чистий, різкий, дзвенячий звук; гучний і мелодійний.
2. Про голос або звуки мови: ясний, чистий, добре чутний, що несе далеко.
3. У фонетиці: такий, що утворюється з участю голосу (про приголосні звуки); протиналежний до глухого.
дзвінкий
Буква
Приклади:
Приклад 1:
З лопати хмари сиплються дощі, немов пісок дзвінкий. В зелену ложку листка бере калина дощ, мов юшку, і п’є, і п’є, мов струмінь щастя жданий, мов бризки сім’я, мов росу цілющу, відкривши ягід гроно полум’яне, як віяло червонопере гроно, аж рветься дощ, як втятий посторонок, і вітер звільнений вирує колом.
— Невідомий автор, “152 Zieliena Ievanghieliia Antonich Boghdan Ighor”
Приклад 2:
25.12.1931 Kosmos Зринає він, дзвінкий і розмаїтий, На шістдесят земних коротких літ З грузького дна — латаття ніжний цвіт, Щоб нам жагу безмежну напоїти… Як тішать нас озера, гори, квіти, Роса, і теплий грім, і шепіт віт — І людська творчість підіймає міт У саме небо, зорями розшите. Та скоро попіл сутінних обслон Спадає; глушить веселковий тон Думок, жадань та щирого завзяття.
— Зеров Микола, “Камена”