Значення
- (Мистецтво) –
Назва четвертої ноти музичного звукоряду в системі сольмізації, що відповідає позначенню “F” у фіксованій системі.
- (Лінгвістика) –
У мовознавстві — скорочена назва давального відмінка (від лат. dativus).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. до, р. до, д. до, з. до, о. до, м. до, к. до
Походження слова (Етимологія)
Слово ‘до’ — це прийменник і префікс, що походить від праслов’янського *do, яке, своєю чергою, сягає індоєвропейського кореня *do (de), пов’язаного із займенниковим коренем *do. Цей корінь також відбився в латинському ‘endo’ (в), грецькому ‘-δε’ (енклітика напрямку), авестійському ‘-da’, давньоанглійському ‘tō’, англійському ‘to’, давньоверхньонімецькому ‘zuo’, сучасному німецькому ‘zu’, ірландському ‘do’. Споріднені форми наявні в балтійських мовах: латиській ‘idā’ (прийменник) та литовській ‘idā-‘ (префікс дієслів), хоча можливе й зворотне запозичення зі слов’янських мов. В українській мові ‘до’ використовується як прийменник (напрямок, мета) та префікс (доконаний вид дієслів). Також існує співвідносне слово ‘до’ (частка в складнопідрядних реченнях), яке, можливо, генетично пов’язане зі сполучником ‘да’.