дівуля

1. (поетичне, заст.) Дівчина, дівчинка, діва; часто вживається як ласкаве звертання.

2. (діал., зах.) Дівчина, дівчинка; також може вживатися для позначення молодої неодруженої жінки.

3. (у фольклорі, обрядових піснях) Символічне позначення молодої дівчини, часто пов’язане з мотивами весілля, долі або природи.

Приклади:

Приклад 1:
— захлиналася добре відхарчована нордійська дівуля з заячою губою. А коли Федір, терпляче вислухавши вогневергальну проповідь, нарешті поцікавився, чи сама надхненна проповідниця була в тому раю і чи їй бодай раз спало на думку, що станеться з нею самою, коли в Европі запанує радянський чи китайський Гулаг, то дівуля роздратовано спитала, що означає це чужинецьке, варварське слово, а дізнавшися, що «Гулаг» — твір Солженіцина про радянські концтабори, заверещала: «Солженіцина і всіх тих, хто паплюжить світлу комуністичну дійсність, треба перевішати на першій ліхтарні, бо всі вони брехуни й провокатори, від яких треба вичистити людство».
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Одна була дівуля сорока год, друга була так само дівуля сорока п’яти год, а третю, розведену з чоловіком, одна висока особа настановила за доглядачку коло аристократичної молоднечі. — En voila des draquons!
— Самчук Улас, “Марія”