Приклад 1:
Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на світі. Така, здається, й я була торік, але тепер мені чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лісі зовсім самотня… (Журливо задумується.)
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
), — вона, котру млостi змагали на вид зачустраних рiдних алкашiв у проплiшинах залишкової генiальности (кому цiкаво, ось адреси: “Еней” у Києвi, “Червона калина” у Львовi, вхiд вiльний, годувати, а надто ж поїти тварин не то дозволяється, а й заохочується), — вiдразу проявила з ним — першим на вiку! — готовнiсть поступатися: вперше‑бо мала до дiла з мужчиною‑переможцем.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 3:
Дика рожа задирлива, так само й глiд, i терен. А ясень, клен i явiр – гордовитi. Калина так хизується красою, що байдуже їй до всього на свiтi. Така, здається, й я була торiк, але тепер менi чомусь те прикро… Як добре зважити, то я у лiсi зовсiм самотня… (Журливо задумується), А твоя верба? Таж ти її матусею назвала. Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати, а лiтом… бач, вона така суха, i все рипить, все згадує про зиму… Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня… У лiсi ж не самiї дерева, – таж тут багато рiзної є сили. (Трохи ущипливо). Вже не прибiднюйся, бо й ми чували про вашi танцi, жарти та зальоти! То все таке, як той раптовий вихор, – от налетить, закрутить та й покине. В нас так нема, як у людей, – навiки! А ти б хотiла?.. Раптом чутно голосне гукання дядька Лева. Г о л о с Гов, Лукашу, гов!
— Українка Леся, “Лісова пісня”
