ждати

1. Перебувати в стані очікування когось або чогось, сподіватися на появу, прихід, настання чогось.

2. Мати намір щось зробити в майбутньому, планувати, збиратися.

3. (у безособовому вживанні) Бути передбачуваним, мати наступити; належати (про подію, стан).

Приклади:

Приклад 1:
Я буду ждати! відстає від дядька, стискає мовчки обидві руки Мавці, безгучно її цілує і, догнавши дядька, іде з ним у ліс.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— десь далеко на безмовнiй лiнiї свистав шугастий вiтер i глухо рокотав океан, кiлька секунд необжитий, незалюднений простiр над пiвнiчною пiвкулею давав їй знати про себе, нiби справдi в ньому “хтось кричав крiзь нiч її iм’я, неначе на тортурах”, — i не мiг докричатися, по чiм нiмий сигнал уривався: пiдводно‑зеленавим ряхтiнням засвi‑чувались баньки кнопок на слухавцi, i вибулькував з розтруба бездушний зуммер, — о, в вас обох стало б моцi повиводити з ладу всi телефоннi лiнiї над Атлантикою, ця скажена, жадна до життя мiць фугасила з його картин i твоїх вiршiв, ти впiзнала її вiдразу, тiльки‑но, опинившись у нього в майстернi й начепивши окуляри з товстими скельцями, станула перед полотнами, i так само вiн мусив упiзнати твою, — твою, котра в тi зимовi мiсяцi, так неждано й наповал збита з своєї, щойно вiднайденої осi (бо ти була — жiнка, жiнка, хай йому стонадцять чортiв: витка рослина, котра без пря‑мостiйної пiдпори, хай би навiть i намисленої, — без конкретного обличчя живої любовi — опадала долi й зачахала, тратячи всяку снагу до горобiжного розгону: кожен вiрш був прекрасним байстрям од якого‑небудь князенка з зорею в лобi, зоря звичайно потiм погасала, вiрш — лишався), — кинута напризволяще, та сила розривала тебе зсередини, люто дряпалася в стiнках твого єства i спорскувала в розпачливiй непритокманостi, ‑ “I раптом знов схотiлося — кричати, На лампу вити, пазурями драти Шпалери на стiнi — од явностi утрати, Од того, що тебе уже даремно ждати“, — аж доки, одного березневого дня, не обпалила все нутро моторошна думка, що вiн — помер, от просто взяв i помер, “вляпався в крапочку”, як i хотiв (зiзнався їй у цьому ледь не напочатку — з кривим посмiхом розганяючи авто, як лiтака на злiтнiй смузi, серед ночi на замiськiй дорозi, i мокрi лiхтарi в дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi, й чорний маслянистий блиск зустрiчних калюж, — все злилося, навально помчало навперейми, забиваючи дух, сто, сто двадцять, сто сорок, сто… сто шiстдесят? — не боїшся?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
Прощавай! (Рушає). Я буду ждати! вiдстає вiд дядька, стискає мовчки обидвi руки Мавцi, безгучно її цiлує i, догнавши дядька, iде з ним у лiс. Коли б ти, нiчко, швидше минала! Вибач, коханая! Ще ж я не знала днини такої, щоб була щасна так, як ти, нiченько, так, як ти, ясна! Чом ти, березо, така журлива? Глянь, моя сестронько, таж я щаслива! Не рони, вербо, слiз над водою, буде ж, матусенько, милий зо мною!.. Батьку мiй рiдний, темненький гаю, як же я нiченьку сюю прогаю? Нiчка коротка – довга розлука… Що ж менi суджено – щастя чи мука? Мiсяць сховався за темну стiну лiсу, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна.
— Українка Леся, “Лісова пісня”