Словник Української Мови
Буква
1. (у фразеологізмах) Уживається для позначення повноти, цілісності чогось, сукупності всіх ознак, якостей або всієї кількості когось, чогось (напр., вся істота, вся душа, вся увага, вся країна).
2. (розм.) Уживається для підсилення значення прикметника або займенника, що вказує на повний обсяг ознаки (напр., вся така червона, вся в сльозах).
Приклад 1:
Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Статеві зносини чоловіка з жінкою, проваджені всупереч її волі і вчинені за допомогою на сильства, каралися так само суворо, як і вбивство — при умові, що йшлося не про подружню пару (і в цьому вся недостатність середньовіч них законів). Увесь тодішній світ облетіла жахна історія кавалера Сема Немирича, мешканця сарматської фор теці Леополіс і предка по чоловічій лінії присутнього тут Перфецького1, який — не Перфецький, а Немирич — на початку XVII ст.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
Бог його вже знає, що в його на душі було тоді, а послі об’явилося… Нехай господь од такого боронить всякого чоловіка хрещеного… Бодай би лучче такого й не чувати! IX Одгуляли весілля, випроводили молодих у Піжмурки.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”