господа

1. У християнстві — один з богословських титулів Ісуса Христа, що підкреслює його божественну природу та владу над світом; також звертання до Бога або Христа в молитвах та богослужінні.

2. У прямому значенні — форма кличного відмінка множини іменника “господар“, що вживається як звертання до групи осіб, які мають владу, авторитет або є власниками (застаріле або стилізоване).

3. У переносному, часто іронічному значенні — звертання до групи людей, які приймають рішення або мають вплив (наприклад, у виразах на кшталт “панове-господа”).

Приклади вживання

Приклад 1:
«А чи шанують у вас Господа нашого Ісуса Христа? — ступив я ближче до головної теми.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
Cie-το есть жить в тѣлесном изобиліи, а лишиться душев-наго утѣшенія, имѣть господа своего, висяща над очима твоима и не покрывающаго, будьто гнѣздо и птенцы своя, но біющаго по сердечным зѣницам, как орел оленя, сидящій на рогах его.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 3:
Старі клопоталися коло того, коло чого клопоталися й інші туапсинські піонери на своїх подарованих наділах, або «участках»: доводилося пильно поратися коло свого «участка» вже й через те, що там уже будувалася в них хата-господа, — а треба ж було наглядати й за майбутнім садом, що обов’язково мусив бути заведений на «участку». Вже робітники повирубували з «участка» чіпкі товстезні ліани-сасапарілі, часом з руку завтовшки, що непроглядно були поперепліталися поміж столітніми каштанами та волоськими горіхами, і генерал з генеральшею мали тепер доглядати, як вони вирубують на «участку» ще й карабіч (такий дрібний граб) та викорчовують ще й оту густу й колючкувату кущову поросль, яку тут, на Кавказі, звуть держидеревом і яку професор з Аполлоном (вони любили ботаніку) закваліфікували як paliurus aculeatus.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Частина мови: іменник (однина) |