1. Власник вотчини — великого спадкового земельного володіння з правами часткової адміністративної та судової влади над населенням цієї території (у Київській Русі та феодальних князівствах, а пізніше у Великому князівстві Литовському і Московській державі).
2. У ширшому значенні — великий землевласник, вотчинний феодал, який володів маєтком на правах повної приватної власності з правом продажу, застави, спадкування (на противагу поміщику, який спочатку отримував землю за службу).