Приклад 1:
Вони запаку вали їх у темницю домаш нього животіння, обравши для себе як альтернативу забави, алкоголь і морські подорожі… [Вигук з авди- торії: «Та вона відьма!»]. його вершину, пам’ятала: це — найбільше, що вона може зробити для нього, і най менше, що може зробити для себе, але в цій норі, в цій темряві іншого не дано — тільки любов як злочин і злочин як любов і пекло як рай і рай як пекло і тупіт ніг і помах крил і злет і злет і злет… Тут мусимо випустити частину доповіді пані Шалайзер, оскільки блискавки у Стаховому черепі осяяли йому шлях до напівнірвани.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
І все ж якщо колись, де-небудь, будь-де, будь-коли, де і коли завгодно, ти відчуєш дивну композицію ароматів і смороду, у якій зливатимуться запахи збіглої кави, старого дерева, кориці, гвоздики, шафрану, вологої цегли, забитого ринштоку, закупорених вен, церковного вина, макових круасанів, прілого листя, розігрітої на пательні солі, розрізаної навпіл сирої картоплини, незакінченого живописного полотна, заднього номера дизельної вантажівки, жодного разу не праних джинсів, щербини на старовинній збройній сталі, невикористаних китайських петард, котячої сечі, зів’ялої пеларгонії, запилюженої книгозбірні, штучних троянд, аптеки й іподрому… Якщо почуєш спільний хор вуличного птаства й домашньої птиці, клекіт комунальної кухні, багатомовну шоферську лайку, материнські інтонації кондукторки з трамваю, шум недіючого фонтану, радісний хлопчачий вигук: «Гей, я живий!», гудіння далекого маневрового паротяга, рипіння дерев’яних сходів, бамкання ратушного годинника, плюскіт підземної ріки, вкрадливі кроки приватного переслідувача, цокотіння підборів, гавкіт собаки-поводира, деренчливе банджо вуличного джазмена або бляшані барабани комбатантів не-знати-якої-війни, шурхіт недоклеєної сецесійної афіші, григоріанський хорал зруйнованого храму чи астматичний орган із розладнаним регістром vox humana, а над усім цим звідкілясь, чи то з піддашшя, чи то з даху, чи просто з неба полине голос самотньої скрипки… Якщо ти раптом почуєш і відчуєш усе це, а на додачу зумієш швидко, якомога швидше в повний оберт роззирнутися довкола — так, щоб не встигли позаду тебе осипатися стіни, якщо тобі вдасться, якщо пощастить, то все, що бодай на мить віддзеркалиться в твоїх прохромлених тибетською голкою зіницях, — оце і буде справжній Львів. Або, як його ще називають, — місто Лева.
— Невідомий автор
