верба

1. Дерево або кущ родини вербових з гнучкими пагонами, вузькими листками та суцвіттями у вигляді сережок, що часто росте біля води; різновид іви (Salix).

2. Народна назва свята Вхід Господній у Єрусалим, що відзначається за тиждень до Великодня; у цей день християни освячують гілки верби.

3. Освячена гілка верби, яку за традицією зберігають у будинку після відповідного свята як символ благодаті.

Приклади:

Приклад 1:
Мені здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то — матуся. Вона мене на зиму прийняла і порохном м’якеньким устелила для мене ложе.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Хто ж тобi тут , чи баба, чи вже як у вас зовуть? Менi здається часом, що верба, ота стара, сухенька, то – матуся. Вона мене на зиму прийняла i порохном м’якеньким устелила для мене ложе. Там ти й зимувала? А що ж ти там робила цiлу зиму? Нiчого.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 3:
Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить лiс i очерет. Верба рипiла все: “Засни, засни…” I снилися менi все бiлi сни: на срiблi сяли яснi самоцвiти, стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, бiлi… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба – бiлi, непрозорi – i клалися в намети… Бiло, чисто попiд наметами. Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди… Я спала.
— Українка Леся, “Лісова пісня”