вдовичка

Приклад 1:
Ба навіть інтересну Зою, що її ймення всі, дякуючи Байроновій «Maid ot Athens[35]», швидко затямили, краще любили вони звати між собою епітетом «трапезундська вдовичка», а не «Зої»; а втім, її давно вже не було тоді в Туапсе. Так само, до речі сказати, вони й молодого хлопця Андропула, що вчився в Катеринодарській реальній школі, а тепер літував удома, ніколи не звали між собою на ймення, а мали його під прізвищем «яраліст», бо так вимовляла це слово його .
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 2:
Інтересна «трапезундська вдовичка», відколи Шмідти оселилися в Андропулів, була вже сталася справді інтересною для всіх — от тільки, що швидко од’їхала. А то навіть Володимир дуже дружелюбно до неї був усміхався та силувався розмовитись із нею і сказати їй якийсь комплімент або жарт; бо вона не показувала, що, мов, надає його братам перевагу над ним, і однаково симпатично одповідала Володимирові привітним осміхом і французькою каліченою мовою — однаково як йому, так і його братам.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
«Трапезундська вдовичка», як звичайно, сиділа була в холодку коло фонтана під пальмами і, серед «солодкого нічогонероблення», серед dolce far niente, дивилася в далечінь на море; хто мав вийти з хати, мусив неодмінно перейти повз неї. Аполлон, виходячи з господи разом із Лаговським, держав у руках квітку з рожі, ще доволі свіжу й гарну, хоч і вчорашню.
— Тютюнник Григорій, “Вир”