Приклад 1:
Невже він і досі не пересвідчився, хоча саме з цієї і з жодної іншої причини він і запрошував на свої самотні конідерти Ощипка, знаючи, хоча це він уперто й не хотів знати, що коли він, сатана, присутній, його, Наумика, завжди поймає найвище надхнення, котрого Той інший, якому безмозкі кретини помилково приписують всюдисущу міць, що, властиво, як бути неупередженим, дедалі відчутніше сходить на пси (і за доказ тут може правити сам Наумик, бож як помер його батько, то чи не здавалося Юркові, який саме тоді кінчав шосту клясу гімназії, що світом і справді керує сатана й деміюрг, а не Той слабак за сімома горами, який ніяк не прикличе власних створінь до громового порядку, щоб і диявол нарешті впав на коліна перед Тим, що?…), — ніколи не зволив уділити йому, Наумикові (іскри, помилково називаної Божою) із зовсім простої, однак засадничої причини: всі органісти, як, зрештою, не так давно й мірошники (сатана завжди мав слабість до техніки, а зокрема до тих, що крутять валок і колесо), бодай якоюсь мірою слугують злу вже хоча б тому, що користуються (собі й іншим на втіху, що в Того іншого одразу ж таврується гріхом) інструментом, який саме своє виникнення завдячує Рогатому, як і все більш-менш вартісне й цікаве на цьому світі. Зрештою, якби це було інакше, то чи свого часу спантеличили б Наумика спорохнявілі зауваги Арнольда Шліка, згідно з якими органу не вільно ставити не лише на протязі, ай, — хіба це не особливо промовисте, бож саме це нагадування коштувало Наумикові кілька безсонних ночей, мовляв, а що коли з органом таки щось не все гаразд, інакше чому йому не вільно стояти в світлі, у соняшному промінні?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 2:
Тодi я схиляла свою голову на її лiтери, i валок щось менi муркотiв i тихо наспiвував. Пiдводились i лiтери й вистукували так зажурено, начеб потяг летiв у невiдомий край.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”
