1. (у хімії) властивість хімічної реакції або методу синтезу призводити до переважного утворення одного стереоізомеру (наприклад, енантіомера або діастереомера) над іншими можливими.
2. (у біохімії та фармакології) здатність ферментів, рецепторів або інших біологічних систем вибірково взаємодіяти лише з певними стереоізомерами речовини, що має ключове значення для біологічної активності ліків.