рен

1. (від нід. rennen — бігти) Власна назва річки в Західній Європі, що протікає через територію Швейцарії, Ліхтенштейну, Австрії, Німеччини, Франції та Нідерландів і впадає в Північне море; одна з найбільших і найважливіших судноплавних річок Європи.

2. (від англ. wren) Власна назва невеликого птаха родини воловоочкових (Troglodytidae), поширеного в Північній Америці; каліфорнійський кропив’янчик.

3. (від яп. 錬) Власна назва одиниці ваги, що використовувалася в Японії до введення метричної системи; дорівнює приблизно 3,75 грама.

Приклади:

Приклад 1:
ри­ми висіла або сто­яла по бо­ках здо­ро­вен­на чер­во­на або бла­кит­на дош­ка з зо­ло­тою на­ков­кою або з гар­ним ма­люн­ком уся­кої вся­чи­ни – ма­ши­нерії, оку­лярів, хліба, ков­бас, сви­ня­чих окост; чи дзер­кальни­ми, у чо­ловічий зріст, вікна­ми, з кот­рих ви­зи­ра­ли на ули­цю до ла­ду розс­тав­лені різні зо­лоті й срібні ви­роб­ки, пістрі-, ли вся­ки­ми кольора­ми ситці, шов­кові саєти бли­ща­ли, м’які ок­са­ми­ти сизіли, чер­воніли, ціле мо­ре роб­ле­них квіток, як живі, ва­би­ли но­са по­ню­ха­ти… По улиці, з од­но­го й з дру­го­го бо­ку, сну­ва­ли ла­ва­ми лю­ди; по се­ре­дині, битій ка­ме­нем, гур­ко­та­ли ка­ре­ти, ко­ля­си, фа­ето­ни, де­рен­ча­ли звож­чицькі дрож­ки… І За­робітча­ни про­хо­ди­ли ми­мо ма­га­зи­на з ди­тя­чи­ми цяцька­ми. – Дядьку Ос­та­пе!
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
– Значить і Дмит­рен­ка не пос­лу­ха­ли!..- лед­ве ви­мо­вив Шав­кун та, мов хто на йо­го відро хо­лод­ної во­ди ви­лив, опус­тив­ся на свов місце, підпер ру­кою го­ло­ву, за­тих. XXVIII Старе – та поновлене Випав удуш­ли­вий день са­ме се­ред га­ря­чої по­ри жнив.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 3:
I се вне­зап­ная вiсть пот­ря­се мою унут­рен­ную ут­ро­бу, а па­че i па­че, єгда проч­тох i ура­зу­мiх по­ве­лi-нiє ми­лос­ти­во­го на­чальства зби­ра­ти­ся у по­ход аж до Чер­нi­го­ва. Сiє, па­не сот­ни­ку, пи­шуть, ща­дя ду­шi на­ша, да не ког­да страх i тре­пет обуяєт на­ми i ми скорб­нi па­дем на ло­жi на­ша i ус­нем в смерть; i то­го ра­ди скрит­ность умис­ли­ша, аки би у Чер­нi­гов, а хто вiсть?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”