1. Епоха в історії європейської культури XIV–XVI століть, перехідна від середньовіччя до Нового часу, що характеризується відродженням інтересу до античної спадщини, утвердженням гуманістичного світогляду, розквітом мистецтва та науки.
2. Напрям у мистецтві та культурі цієї епохи, заснований на наслідуванні античних зразків та прагненні до гармонії, ясності та виміреності форм.
3. Період розквіту, відродження, новий підйом у розвитку чого-небудь (наприклад, науки, мистецтва, суспільного життя) після періоду занепаду.