безжурність

Приклад 1:
Хло­пець заходив уже сюди по-свійськи, відчуваючи якусь по­легкість, безжурність на порозі просторої зали, повінню світла перетвореної з похмурого льоху, і легко пірнав у ве­селий гомін одвідувачів, що строкатими парами й трійка­ми обсідали білі мармурові столики, у брязкіт посуду, хля­пання затичок, сміх і вигуки, повиті голосною музикою, що линула з помосту в кутку, об’єднуючи всю різноманіт­ність облич і вбрання у складноту людського колективу, підтримуючи суцільність ма­си, що в хвилини тиші вмить розпадалась на поодинокі постаті й слова, розбіжні й да­лекі, принесені з невідомих осель, з незнаного життя і долі. Але після цього короткого відчуження знову починала зближатись рябизна істот у новому піднесенні звуків, знову починала стоплюватись, своїм спільним заворожена, не­мов та пісня струн була її піснею, немов знімалась разом з усіх уст, захоплених почуттям близості.Це разюче діяння пивничної музики хлопець почував цілком і на собі — вона знімала з нього нашарування клопоту, звільняла в ньому погноблену частину душі, що зненацька випростувала крила в невиразному, але жагу­чому пориві, і сам він ставав загострений, чуйний до трем­тіння людських сердець, проймаючись свавільною певніс­тю, що напише щось, зуміє висловити те неприступне ще, що жило в ньому, відгукуючись далекою луною на буйні подихи життя.Він відшукав поглядом Вигорського і, посміхаючись, підійшов до нього, плутаючись у лабіринті стільців.— Сьогодні джаз-банд, — сказав поет.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”