Приклад 1:
— бо він, Пилип, її доля, її світ, її життя, а рештою, мовляв, нехай він не турбується, оскільки коли він лишить її незайманою, вона піде цієї ж вечірки по хлопцях, як остання шльондра, чи накладе на себе руки, зрештою, вона ніколи не стоятиме йому, Пилипові, на заваді, у чому він згодом і сам переконався, коли з надміру батьківських почуттів, котрі не знати звідки найшли на нього, відвідував свого сина, — Чоботаренко й гадки не мав, що таке дворічне ґудзикооке створіння, ляпаючи йому ручками по бородатому обличчі, здатне дощенту розмагнітити душу й унедійснити далекосяжні пляни, — марно пробуючи переконати Оришку віддати йому сина, цей усміхнений, агресивний кусник його, а одночасно і не його життя, яке, не виключене, й поклало початок його мандрам по світу, — то випробовуючи майже з рік життя в буддійському манастирі на Цейлоні, щоб переконатися: його, Пилипа, час ще не прийшов, у ньому завеликий надмір цілинної, не споглядальної, — зрештою, може, й споглядальної, тільки ще не прирученої, сили, котру не вговтати в манастирі, — то два місяці просидіти в трапістів під Ліможем, аби йому відкрилося, який Божий дар міститься у вимовленому слові, — у проміжках між самовдосконаленням і пізнанням світу дещо підробляючи на прожиття то сезоновим збиранням винограду, то принагідно (коли Пилипа опадали сумніви, наслідком чого наступало безпросвітне душевне збурення, що позбавляло існування будь-якого сенсу, він одразу брався до фізичної праці, гадаючи, що й Сізіфові веліли боги тягати камінь не задля кари, як то поспішили витлумачити слабі на витримку середземноморські свистуни, а виключно задля тієї внутрішньої рівноваги, задля якої і Марпа наказував Мілярепі тягати каміння), підпрацьовуючи вантажником у Палермському, де його мало не зарізали, Римському, Марсельському та Нью-Йоркському портах, де він зустрівся з Юрком і Климком Дидами, з котрими потім за третім і покищо останнім наворотом полював на дичину на Лябрадорі, де йому остаточно й засіла думка конче відвідати Україну, яка йому рукавичкою вивернула нутро, зробивши зрячим там, де він того ніколи не очікував, хоча він бачив лише скалочки тамошньої дійсности, старанно прихлястровуваної держимордною фарисейщиною, з-під якої офіційно ніде не проривався крик з ротів, зачопованих єдинонеділимним ганчір’ям, однак Чоботарен- ко встиг дешицю постерегти, хоча їх, тороплених західніх туристів, м’ячиком передавали з рук до рук майже так, як згодом його, Пилипа, в Нью-Йорку передавав з рук до рук своїх приятелів і знайомих Сашко Пушкар, аби того вечора перед танцями не знайомити Чоботаренка з трьома Забірківнами, а зокрема з Лесею Забірко, за якою дух ронив Сашко, ревниво очищуючи поле від усіх можливих і неможливих претендентів на її серце, хоча тоді Леся з ним ще не заручилася, а, як здалося Пилипові, безжурно кокетувала з усіма хлопцями, витанцьовуючи разом з середущою — і рідше, — зі старшою сестрою на всіх українських забавах, а особливо на тому балі, куди Чоботаренка привів був Архипчук, аби хлопець, перш ніж рятувати світ, який міг на це трохи й почекати, дещицю розважився з гарними дівчатами, бо, зрештою, коли ж і розважитися, як не в молодому віці? та й потім надто довго чев’ядіти в пісних праведниках (Архипчук сам у них довгенько чев’ядів, але то була його приватна справа, яка нікого не обходила, оскільки так уже склалася його доля) — чи не найбільше шкодило молодому, здоровому організмові, опікуватися яким Архипчук вважав себе управненим самим Гритором Чоботаренком, попри те, Що спочатку Пилип не виявляв жодного бажання плентатися на якийсь там з допомоговою метою уряджений українськими мистцями еміграційний баль, навіть як Архипчук і роздобув для Чоботаренка відповідний виряд.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
