1. Властивість, за якої всі склади в слові або в певному типі слів мають однакову силу вимови, тобто не виділяються наголосом; відсутність фіксованого наголосу в акцентній системі мови.
2. У фонетиці та акцентології — акцентна парадигма або модель, характерна для деяких мов (наприклад, полабської) або окремих груп слів, де наголос не закріплений за певним складом, а може падати на різні склади в різних формах слова або в різних словах однієї парадигми.