рівний

Приклад 1:
Адже хочби й у тому самому Турню, коли, не заставши вдома, Павла Гребеняка, в котрого Марина плянувала заночувати з усією галайстрою, і через це зупинившися в тамтешньому кемпінгу, оскільки про всяк випадок Мирон випозичив у Костя Синюхи в Парижі невеличкий, двокілограмовий найлоновий намет, де на біду могло вміститися й троє хлопців, а вона, Марина, сказала, що переспить в авті під плятаном, на якому чи не до півночі галасували, вмощуючися на підсвічуваних кемпінґовими ліхтарями гілках, хмари горобців, — вона, Марина, й гадки не мала дискутувати з Гнатом, а сваритися й поготів, встигши переконатися (бож попри закоханість, голова в неї, чим вона, Марина, досі вирізнялася з- поміж своїх однолітків обох статей, працювала безвідмовно), що Гнат, у повсякденному житті незвичайно добрий і послужливий, тієї миті, як заходить мова про ідею світовдосконалення, що пістряковою пухлиною опала частину його мозку, знайшовши відповідний душевний гапличок у його нутрі, первісно відпущений природою для боротьби з хаосом надлишок енерґії, що, не знаходячи виладування на боротьбу з драконами, переростає у фанатизм, — цей самий Гнат на очах перетворюється на живу м’ясорубку, ладну заради чергового раю на землі нищити людей, наче це не люди, а цурпалки, — перетворення, що її, Марину, не тільки обурювало й дивувало, а й змушувало чи не вперше замислитися, яким робом в одній людині гаромонійно співіснують такі ворожі один одному психічні складники і як може той самий Гнат, що, забувши все на світі, ухищається годинами, якщо не потурбувати його, виводити на сопілці не лише найрізноманітніші народні пісні, яких він звідкілясь дуже багато знає, чи популярні й модні мелодії, а й свої власні, досить своєрідні і, як на неї, Марину, якісь долюдські музичні творива, розмовляти з псами, котами, вивірками, голубами й горобцями, як рівний з рівним, Гнат, котрий з першим-ліпшим незнайомим, як це вона, Марина, на власні очі бачила в Парижі, коли до них причепився жебрак, якому Гнат віддав свою камізельку, ладен поділитися останнім шматком хліба й зняти з себе останню сорочку, — як може цей самий Гнат, на помах чарівної палички, перетворюватися на бездушну машину, щойно впаде слово про його (а, властиво, не його, — якби ж то була справді його!) ідею ґвалтовного світовдосконалення, котрої він по-справжньому й не розуміє, оскільки його мозок не рефлективний, що втискує навколишній хаос нехай у завузькі, але принаймні осмислені схеми-шабатурки з комунікативними клаптями свідомости, а вегетативний, де гармонійно співіснують, безперешкодно мандруючи з однієї площини свідомости до іншої, динозаври з двигунами внутрішнього згоряння й дитячими пищавками, і тому всі її, Маринині, аргументи й відскакують горохом об Гнатову якусь дуже своєрідну інтелектуальну сонливість чи навіть тупість, хоча ця тупість не подібна до звичайної тупости, бож Гнат у багато чому на диво чутливий і далеко не бевзь, байдуже що він часом своєю печерною алогічністю доводить її, Марину, до шалу, як тоді в Турню, коли вона, щоб не вчепитися Гнатові у його соняшникового кольору чуприну, або ще гірше, — щоб з горя й люті не вибухнути плачем на всю околицю, облишила на швидку руч зімпровізовану вечерю з білого хліба, сиру вина й садовини і прожогом, нікому нічого не пояснюючи, лише відмахнувшися, аби за нею не побіг Мирон, вискочила з кемпінґу на польову дорогу і, вже не стримуючи сліз, осліпши й оглухши від душевного болю, мчала доти, доки, перечепившися об пеньок чи вузлувате коріння, впала й, падаючи, вхопилася за стовбур одного з осокорів, що, як це вона, Марина, лише тепер помітила, росли над низинною, повільною річкою, куди вона, Марина, мало не шубовснула.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
Він сидів до неї боком, Мелашка впізнала Лаврінову русяву кучеряву голову, рівний лоб, рівний тонкий ніс. Але чого він став такий блідий, такий смутний?
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”

Приклад 3:
Vil-vola, kin-kona, pip-popa… скандував Дон Хозе під рівний стукіт вагону. Dim-domu, kin-konu, bib-bobu… деклінував він чудні лункі слова, що нагадували йому гомін барселонських дзвіниць.
— Невідомий автор, “146 Yogansen Mayk Podorozh Uchenogo Doktora Leonardo I Yogo Maybutnoyi Kokhanky Prekrasnoyi Alchesty U Slobozhansku Shveytsariyu”