родителька

1. Жінка, яка народила дитину, мати.

2. (заст.) Жінка, яка перебуває в шлюбі, дружина.

3. (заст., перев. у мн.) Предки, прабатьки.

Приклади:

Приклад 1:
), що саме він, Євген, спричинник Панасових нападів шаленства чи (як дехто висловлювався, демонструючи на фальшивому місці недоречну й далебі сумнівну ерудицію) ментального захворювання, яке, властиво, протривало акурат до Євгенової смерти (цього разу остаточної, бо погнівана родителька, не бажаючи відступити єдиного сина ненависній майбутній невістці, на мить чи то забувши, чи то, — як це вона сама згодом, кленучи своє себелюбство, тяжко каялася Тимофієві Худьові невдовзі перед остаточно так і не з’ясованою — добровільною чи посланою Провидінням загибеллю, — і справді на якийсь зблиск свідомости бажаючи унедійснити власну угоду, укладену в церкві святого Хоми, мовляв, якщо Євген не їй, то нехай уже й нікому іншому не дістанеться, забрала назад материнську охоронну силу, яку не протаранило б і саме пекло і яка досі й утримувала Євгена при житті, а цей секундний відплив непроникненного для небуття життєдайного покрову й уможливив розпорядникам потойбіччя вихопити хлопця назад до мерців) напередодні Євгенового весілля, тому що Наталя Федорівна була надто вражена в саме осереддя свого єства нещезальною появою тричі гаспидної, дурної, поганої й норовистої Ніни Кальченко, з котрою її наївний, по-телячому закоханий Євген, попри наполегливі материні благання, сльози, а потім уже й прокльони, — адже та хвойда її Євгенові не пасувала, і хіба вона, матір, не найліпше провиділа, що для нього добре, а що зле, бажаючи своїй дитині найліпшого? — проти чого Євген раптом забаскаличився, затявшися попри її, материну, незгоду, офіційно взяти з Ніною шлюб, що й вразило її, Пошелюжну, в саме серце, аж вона на якийсь мінімальний відтинок часу відступилася від нього, — і тому й не спромоглася, а, може, й просто не схотіла вимолювати для відчуженого сина воскресіння, що й мало такий вплив не лише на неї саму, на Ніну Кальченко, яка із втратою Євгена, за котрим пішла з вітром найліпша частка її душі, перетворилася на механічну ляльку, що так і не знайшла собі місця на цьому світі, хоча роками перегодя у Істанбулі Панас бачив її в супроводі огрядного намащеного левантійця щебетливою й задоволеною, наче Євгенова смерть не вплинула на неї, — а й на його, Панасове, життя.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”