Приклад 1:
Усі подивилися на нього, надто розумно він прорік. — Тільки єдина Україна зможе визволитись, — вів він далі.
— Франко Іван, “Мойсей”
Приклад 2:
На раду він покликав Кума, Бо між розумними то був найкращий цвіт: Він і мовчить розумно, і розумно дума, Бо знав людей і бачив світ. Приїхав Кум — і почали судити: — Отак і так, — Пан каже, — хочу я; Чи буде бобу решето, скажи ти?
— Котляревський Іван, “Енеїда”
Приклад 3:
Коли було заговорить, то усе так звичайно, розумно, так неначе сопiлочка заграє стиха, що тiльки б її й слухав; а як усмiхнеться та очицями поведе, а сама зачервонiється, так от неначе шовковою хусточкою обiтреть смажнiї уста. Коси у неї як смоль чорнiї та довгi-довгi, аж за колiно; у празник або хоч i в недiльку так гарно їх повбира, дрiбушки за дрiбушку та все сама собi заплiта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вiнком, та заквiтча квiтками, кiнцi у ленти аж геть пороспуска; усi груди так i обнизанi добрим намистом з червонцями, так що разкiв двадцять буде, коли й не бiльш, а на шиї… та й шия бiлесенька-бiлесенька, от як би з крейди чепурненько вистругана; поверх такої-то шиї на чорнiй бархатцi, широкiй, так що пальця, мабуть, у два, золотий єднус[2] i у кольцi зверху камiнець, червоненький… так-так i сяє!
— Самчук Улас, “Марія”
