1. Властивість людини, що полягає в нездатності зосередити увагу на чомусь одному, постійному відволіканні на сторонні подразники; неуважність, незосередженість.
2. Стан, коли чиїсь думки, увага розподілені між різними об’єктами або відсутність чіткої спрямованості психічних процесів.
3. (у фізиці, техніці) Властивість світла, енергії тощо розповсюджуватися, поширюватися в різних напрямках внаслідок відбиття, переломлення або взаємодії з середовищем.