віник

1. Пристрій для підмітання, що складається з держака та прикріпленої до нього пучка гнучких прутиків, волокон або щетини.

2. Розмовна назва для пристрою, що використовується в побуті для зметання пилу та сміття з підлоги (частіше застосовується до виробів із синтетичного волокна, тоді як “віник” — з натурального).

3. Переносно: густе, розлоге, низько розташоване скупчення чогось (наприклад, гілок, листя, вогню): *віник ялинових лап, віник полум’я*.

Приклади вживання

Приклад 1:
Кайдашиха взяла віник і вимела хату й сіни. — Ти, Карпе, не потурай своїй жінці, а то вона мене не слухає, ще й лає.
— Нечуй-Левицький Іван, “Кайдашева сім′я”

Частина мови: іменник (однина) |