війт

1. Посадовець місцевого самоврядування, голова сільської, селищної, міської ради та виконавчого комітету, обраний громадою; голова села, селища, міста.

2. У середньовіччі та ранній новий час — керівник міського самоврядування (магістрату) у містах, що діяли на основі магдебурзького права, а також голова сільської громади.

3. У деяких країнах Центральної та Східної Європи — назва посади сільського старости або керівника адміністративної одиниці.

Приклади вживання

Приклад 1:
Не­дур­но ж він тер­ся щось з місяць у Гетьмансько­му – об­би­вав у стар­ши­ни по­ро­ги; не­да­ром своїми но­га­ми об­хо­див кож­ну хат­ку у Пісках… Що це за знак: то піщан роз­го­ни­ли, а це війт по се­лу біга – за­га­дує на завт­ра усім ха­зяїнам до церк­ви зби­ра­тись? “Уже вп’ять якась но­ви­на!”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
— Ото, — почав пан, — panie dobrodzieju, вважаєте, я завважив, що в нас один некрут негодящий; треба його, panie dobrodzieju, перемінити… — Пан те знають, — відвітував війт. — Як перемінити, то й перемінити.
— Тютюнник Григорій, “Вир”

Приклад 3:
За ці роки “республіканської” управи виве- дено на сцені: Карпенка-Карого “Сто тисяч”, Зудермана “Честь”, Кальдерона–Франка “Війт Заламейський”, Франка “Кам’яна душа” й “Учитель”, Н. Янчука “Не поможуть і чари”…, Нестроя “Трій- ка гільтаїв”, М. Кропивницького “Перехитрили”, Масканьї “Си-112 / Ðîçä³ë 1. Íàðèñè цилійське парубоцтво” (“Cavalleria rusticana”), Цеглинського “Тор- говля жемчугами”, Шніцлера “Любощі”, Олени Пчілки “Світова річ”, Левицького–Старицького “Модний жених”*, Грінченка “Ясні зорі” й “Нахмарило”, Лопатинського “Свекруха” й “До Бразилії”, Мидловського–Матюка “Пролог до Інваліда”, Маковського комедію “Мертвий гість” (з польськ.
— Невідомий автор

Частина мови: іменник (однина) |