Словник Української Мови
Буква
1. Посадовець місцевого самоврядування, голова сільської, селищної, міської ради та виконавчого комітету, обраний громадою; голова села, селища, міста.
2. У середньовіччі та ранній новий час — керівник міського самоврядування (магістрату) у містах, що діяли на основі магдебурзького права, а також голова сільської громади.
3. У деяких країнах Центральної та Східної Європи — назва посади сільського старости або керівника адміністративної одиниці.
Приклад 1:
Недурно ж він терся щось з місяць у Гетьманському – оббивав у старшини пороги; недаром своїми ногами обходив кожну хатку у Пісках… Що це за знак: то піщан розгонили, а це війт по селу біга – загадує на завтра усім хазяїнам до церкви збиратись? “Уже вп’ять якась новина!”
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
— Ото, — почав пан, — panie dobrodzieju, вважаєте, я завважив, що в нас один некрут негодящий; треба його, panie dobrodzieju, перемінити… — Пан те знають, — відвітував війт. — Як перемінити, то й перемінити.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
За ці роки “республіканської” управи виве- дено на сцені: Карпенка-Карого “Сто тисяч”, Зудермана “Честь”, Кальдерона–Франка “Війт Заламейський”, Франка “Кам’яна душа” й “Учитель”, Н. Янчука “Не поможуть і чари”…, Нестроя “Трій- ка гільтаїв”, М. Кропивницького “Перехитрили”, Масканьї “Си-112 / Ðîçä³ë 1. Íàðèñè цилійське парубоцтво” (“Cavalleria rusticana”), Цеглинського “Тор- говля жемчугами”, Шніцлера “Любощі”, Олени Пчілки “Світова річ”, Левицького–Старицького “Модний жених”*, Грінченка “Ясні зорі” й “Нахмарило”, Лопатинського “Свекруха” й “До Бразилії”, Мидловського–Матюка “Пролог до Інваліда”, Маковського комедію “Мертвий гість” (з польськ.
— Невідомий автор