Словник Української Мови
Буква
1. Родовий відмінок множини від слова “візник” — особа, яка керує возом або фургоном, запряженим кіньми, для перевезення вантажів або пасажирів.
2. Форма привітання або звернення до групи візників (застаріле, вживається переважно в історичному чи фольклорному контексті).
Приклад 1:
— Але ж тут візників хіба зараз коло берега немає?! — бідкалася генеральша.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
В Москві на візників усі говорять «ти». Навіть щонайдемократичніші люди, котрі всім слугам кажуть «ви», — то й вони на візників кажуть «ти», бо то такий спосіб у Москві, такий московський usus[53].
— Тютюнник Григорій, “Вир”