Словник Української Мови
Буква
1. Зміна іменників, прикметників, числівників, займенників за відмінками та числами, що виражає їхні синтаксичні зв’язки в реченні; система відмінкових форм певної частини мови.
2. У ширшому значенні — зміна слів (відмін, дієслів тощо) за граматичними категоріями; відміна.
3. Розділ граматики, що вивчає відмінкові форми та правила їх утворення.
Приклад 1:
Дійшли вони в своїй граматиці до розділу особистих займенників, і не можна було перекладати дальших практичних діалогів, доки Зоя не навчиться без помилок відмінювати меня, тебя, себя, мне, тебе і т. д. Професор сказав їй, щоб вона вивчила відмінювання не сама з книжки, а тут-таки на лекції при ньому, під його проводом та контролем, та й терпеливо поправляв її, коли вона російську форму тебя, що повинна вимовлятися тьебья, вимовляла або тйебйа, або тіба. — Т-є-б-я, — поволі сказав він.
— Тютюнник Григорій, “Вир”