Словник Української Мови
Буква
1. Ознака, яка робить когось або щось не схожим на інших; те, чим одна особа або предмет відрізняється від іншої особи чи предмета.
2. Різниця, несхожість між кимсь або чимсь.
3. (у граматиці) Категорія іменника, що виражає його граматичні значення за допомогою системи відмінків; спосіб зміни слів за відмінками.
Приклад 1:
Відмінність лише у тому, що до Других ми звикли, а до Перших ще не встигли. Це, однак, не означає, що Другі мають Сенс, а Перші цілком безглузді.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Разом із тим він вважав, що рівність соціальна неможлива й шкідлива, адже коли б зникла відмінність між верхами й низами, народ перетворився б на некеровану масу. За вченням Конфуція, володар має бути володарем, чиновник — чиновником, батько — батьком, син — сином (Луньюй, XII, 11).
— Невідомий автор
Приклад 3:
Ця відмінність полягає в тому, що фотон не має маси спокою m0. Якщо вважати, що фотон має ві д- мінну від нуля маса спокою, то застос у- вання формули 2 2 0 c 1 mm υ− = Квантова природа випромінювання 265 до фотона, який рухається у вакуумі з швидкістю c=υ , приводить до абсурду, бо тоді ( )∞=m .
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”