1. Людина, яка живе поодинці, далеко від інших людей, уникає людського товариства; самітник, пустельник.
2. Переносно: людина, яка за характером замкнута, неспілкувальна, відгороджується від інших; нелюдима.
відлюдник
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Звісно, не кожен здатен вибудувати собі такий розгалужений автономний світ, та я не закликаю всіх до таких життєвих стереотипів, які виборов собі цей поет — відлюдник і анахорет, що створив собі свій «духовний острів» десь на хуторі поблизу Батурина. Та чого можна повчитися і чому позаздрити — це тій його всеохопній, первозданній «радості бути», яку дарує цей світ: «Бог змилосердився і відкрив мені очі… Радій!
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Частина мови: іменник (однина) |