1. Віддалена, безлюдна місцевість, глушина, де рідко бувають люди.
2. Усамітнене, усамітнене життя, перебування далеко від людей і населених пунктів; самітництво.
відлюддя
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Блискучий центр середніх віків з Академією та славетними монастирями обернувся тепер у дрібне торжище, притулок крамарів і лайливих перекупок, осередок кустарних виробництв мила, гільз, шкіри, оцту й гуталіну.Надвечір Степан, вертаючись із мандрів, спускався просто до Дніпра десь на відлюддя, купався там і стомлено чвалав додому. Після вечірньої порції сала, що стало йому єдиним пожитком, він виходив на подвір’я, сідав під сараєм і курив.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”
Частина мови: іменник (однина) |