Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Швидкий, різкий погляд, кинутий убік або на когось, щось; зиркання.
2. (діал.) Миттєва, швидка дія; момент, коли щось відбувається дуже швидко, миттєво (напр., “у один зирк”).
3. (у значенні вигуку) Вигук, що вживається для вираження спонукання подивитися кудись, звернути увагу (“Зирк, хто йде!”).
Приклад 1:
Беру книжечку з полиці, а сусідні книжечки розпалися на два боки — зирк! А між ними щось лежить, загорнуте в пластмасу.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
хтось увiйшов у хату… Пан сотник зирк!.. аж то ввiйшов не хто, як наш Ригорович.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”
Приклад 3:
– та й задивилась на них, а далi… зирк! Летить понад нею щось таке страшне… Розгледiвши, потюпала до козакiв i стала їм розказувати, щоб вже не дожидали пана сотника, бо вже вiн у вирiй полетiв.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”