Словник Української Мови
Буква
1. Назва сезонного періоду, що характеризується низькими температурами, сніговим покривом та найкоротшими днями року; одна з чотирьох пір року, що настає після осені та передує весні.
2. У переносному значенні — період застою, бездіяльності, занепаду або холодних, неприязних стосунків.
3. У міфології, фольклорі та художній літературі — персоніфікований образ, часто уособлення могутньої, іноді суворої природної сили (наприклад, Зима-чарівниця).
Приклад 1:
Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить ліс і очерет.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Хто ж зимою робить? Спить озеро, спить лiс i очерет. Верба рипiла все: “Засни, засни…” I снилися менi все бiлi сни: на срiблi сяли яснi самоцвiти, стелилися незнанi трави, квiти, блискучi, бiлi… Тихi, нiжнi зорi спадали з неба – бiлi, непрозорi – i клалися в намети… Бiло, чисто попiд наметами. Ясне намисто з кришталю грає i ряхтить усюди… Я спала.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 3:
Натомість в пятницю 1280 р. був канун b. Mathei ap., але й ся дата неможлива супроти того, що в нашій лїтописи похід дїєть ся зимою. Таким чином нї одна з згаданих дат не може бути прийнята як єсть (дату R. Franc.
— Невідомий автор, “135 Vibrani Statti Mikhailo Grushievs Kii”