з’їсти

Приклад 1:
– дя­кує Мот­ря бо­гові.- А я вже не ду­ма­ла, щоб з йо­го вий­шли лю­ди… – Став ро­зу­му до­хо­ди­ти,- од­ка­зує Ориш­ка,- сам по­ба­чив, що тре­ба ро­би­ти… І мені, старій, до­ве­ло­ся йо­го хліба з’їсти… спа­сибі бо­гу! Отак радіють та бо­гові не на­дя­ку­ються, що хоч тро­хи втек­ли од тих важ­ких злиднів, нуж­ди, го­ря… І в хаті у них ста­ло че­пурніше, ясніше; і хліб не та­кий чор­ний та су­хий; і ка­ша до бор­щу не вря­ди-го­ди; а ча­сом і сир на ва­ре­ни­ки… І оде­жа, хоч про свя­то, бу­ла як у лю­дей; та й у бу­день не висіло та не бов­та-ло­ся ста­ре ґнот­тя… І зо­ко­ла ха­та об­ма­за­на, хоч ру­дою гли­ною, та все ж рівненько; звер­ху по­ла­та­на – не світить гни­лою, діря­вою осе­лею; з-за ха­ти хлівець ви­зи­рає, льох чорніє… Уже за­ве­лась сви­ня з по­ро­сят­ком і ове­чат де­ся­ток.
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Вiн-то, по­чув­ши вiд па­на сот­ни­ка Ула­со­ви­ча, що йо­му бу­ло у Без­вер­хiм ху­то­рi вiд пан­ноч­ки Оле­ни, вiн за­раз узяв на дум­ку, як би то йо­му сво­го сот­ни­ка зов­сiм з’їсти. От вiд обiд прий­шов до Яв­до­хи, при­нiс їй уся­ких гос­тин­цiв i по­ми­ривсь з нею, що бу­цiм се не сам вiн зве­лiв її i то­пи­ти, i па­ри­ти, а що се пан сот­ник ви­га­дав i що бу­цiм­то хо­тiв вiн її до ве­чо­ра па­ри­ти, а вiн же взяв на свою го­ло­ву; i став її пильно про­ха­ти, щоб як би то­го па­на Ми­ки­ту зов­сiм у дур­нi по­ши­ти: що вiн от­се уве­че­рi прий­де її про­ха­ти, щоб Яв­до­ха так зро­би­ла, щоб Йо­си­пов­на йо­го по­лю­би­ла i за нього за­мiж пiш­ла; а вiн як пiд­дасться у чак­лу­ван­ня, так тут йо­го i на­чи­ни­ти дур­нем, щоб i со­тенст­ва вiд­цу­рав­ся; а на­мiсть йо­го та нас­та­но­ви­ти сот­ни­ком йо­го – Пiст­ря­ка; i обi­щавсь, що тог­дi Яв­до­сi своя во­ля бу­де чак­лу­ва­ти, як i скiльки хо­че.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
От як кор­жик спiк­ся, во­на й да­ла йо­го з’їсти Оле­нi за три ра­зи, за­пи­ва­ючи з во­дян­чи­ка во­дою, що на­шеп­та­ла ба­бу­ся; а за­тим i гор­щок з зiл­лям став за­ки­па­ти. Ба­бу­ся, гук­нув­ши на Йо­си­пов­ну, щоб нi­чо­го не жа­ха­лась, узя­ла дру­гу част­ку слi­ду Ула­со­ви­че­во­го та й вси­па­ла у кип’ячий гор­щик i ста­ла мi­ша­ти, а са­ма аж у пiч мов улiз­ла, та що є ду­ху i кри­чить: “Тер­лич, тер­лич!
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”