звив

1. (геол.) Крутий вигин, поворот русла річки, гірського хребта або іншої лінійної форми рельєфу.

2. (біол.) Завиток, спіральне скручування частини рослини (наприклад, вусика, стебла) або органа тварини.

3. (заст.) Дія за значенням дієслова «звивати»; результат такої дії — скручена, звивиста частина чогось.

Приклади вживання

Приклад 1:
— але попри все — це таки ласка Божа (твердження, яке, він, Худьо, ладен повторювати безугаву), ласка, послана їй, Пошелюжній, аби вирятувати її від згубного для її власної душі бажання, де нишком звив собі добряче кубельце нечистий, — бажання вічно, і то дедалі владніше, тримати на поводі сина, котрому вона, Пошелюжна (нехай вона не погнівається, однак хіба то не щира правда?) не дозволяла власного життя, чого без Євгенової смерти (йому, Худьові, це дуже прикро казати, тільки ж минулого не унедійснити) вона, надто ревна ненька, ніколи не усвідомила б, хоч це усвідомлення й обернулося для неї найтяжчим випробуванням?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Частина мови: іменник (однина) |