Словник Української Мови
Буква
1. Такий, що звик до кого-, чого-небудь, призвичаївся, набув звички; привчений.
2. Звичайний, звичний, такий, що став повсякденним, звичним; заведений, усталений.
3. (У поєднанні з інфінітивом) Такий, що має звичку, навик щось робити, схильний до чогось.
Приклад 1:
Ґедзі взялися за коней з такою нетерплячою пристрастю і любов’ю, що навіть Куріпочка, звиклий до всього, луплячи їх з усієї сили хвостом, тонко постогнував… То те, то се, і все воно одне за одним — козаки й незчулися, як стомлений день пішов на другу свою половину: то довбали могили, то підбирали по кущах відірвані колеса, ладнали перебиті дишла й потрощені гарби, зшивали обірвану кінську й верблюжу упряж. А тут ще животи розбурчалися, мов подуріли: бур-бур, гур-гур!
— Куліш Микола, “Мина Мазайло”