1. Такий, що має приємний, багатий, сильний і чистий звук; дзвінкий, гучний.
2. Такий, що добре звучить, має гарну звукову форму; мелодійний, благозвучний.
3. Який має значну силу звучання, добре чути; гучний, дзвінкий.
звучний
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Аджеж у кроках майбутнього він пізнавав відгомін власних своїх кроків: знайомий і любий звучний стук закаблуків, короткі впевнені, не різкі, але й не м’які прудкі кроки своєї елястичної ходи. Я повертаю голову, щоб побачити, яке враження справляє цей Станислав Бирський і його промови на обох наших дідів, почесних місцевих діячів, що сидять в кріслах на передньому пляні поблизу мене.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”
Приклад 2:
ÀDAGIO Скільки б не клав своє серце на затемнене Сонце, воно із Чорновиру, із Чорнорию гучного виносить зелений гомін гаїв, сопілчане горло стріх, медвяну скрипку нив, звучний табулатур пергамент — Найспівучішу душу Землі виносить, що безнастанно волає: а де ж мої генії — дари мої весільні, мої іпостасі для Світу? Я та Мить, що Березовський.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”
Частина мови: прикметник () |