звозити

Приклад 1:
Першого ж вечора, на тому мистецькому фестивалi, де все й почалося, — а вiн тодi з мiсця розiгнався до тебе, мов iно на тебе й чекав: “Панi Оксано, я — Микола К., може, вам показати мiсто, може, звозити на замок, у мене машина”, — до славного замку було хвилин десять пiшої прогульки по тихих, обсаджених здобними барокковими церковцями брукованих вуличках, пiжон дешевий, подумала ти, прикусивши посмiшку, провiнцiйний фраєр, ич як нарцисично задбаний — бiленький комiрчик з‑пiд светра, доглянутi нiгтi (це в художника! ), немiцний, якраз у мiру, запах дезику — котяра з сивим “йоржиком” i шельмiвським зеленооким прижмуром, трохи приношений, розволочений артистичний шарм, сухi зморшки усмiху, побриженi мiшки пiд очима, — “а ти сказала, — згадував вiн опiс‑ля, коли в них пiшов був процес витворення тої спiль‑ної мiфологiї, без якої жоднiй парi не остоятися, — з легендою про Золотий Вiк фази закоханостi, з власними дрiбними обрядами й ритуалами, — пiшов, та зразу ж i урвався, — ти сказала — валi с пляжа, дядя”, — ну, положим, не так, точнiше, не зовсiм так, але iнтерeсу не виявила, що правда, то правда, — тож тим дивнiший був, увечерi того‑таки дня, несподiваний промельк ясного, пронизливого наскрiзного бачення, котре, грiх нарiкати, нiколи ж тебе на крутих поворотах не полишало, от ти його — тлумила‑таки, i не раз, та ще й як!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”