Словник Української Мови
Буква
1. (Про вітер, повітряний потік) Розсіятися, перестати віяти, дути.
2. (Перен., розм.) Втратити пильність, здатність до концентрації, стати розсіяним; також про почуття — ослабнути, зникнути.
3. (Діал.) Злетіти, піднятися в повітря (про легкі частинки — пил, пір’я тощо) під дією вітру.
Приклад 1:
Гордій, подержавши якусь мить полонену долоню у своїх жменях, відчув усім напруженим первісним людським єством оте вічне жіноче тепле й божевільно солодке чуття, задля якого юнаки плигають з дзвіниць, коли воно того забажає, і вилазять на найстрімкіші верхів’я гір, шукаючи Божої бороди, аби вчепитися в неї і погойдатися над світом хоч би хвилину, а там і звіятися вниз гнівною бурею десь на дикі скелі мовчазного небуття. Відчув страшну силу того чуття, що зароджує світ, уже зруйнувавши мільярди незнаних світів раніше.
— Осьмачка Тодось, “Старший боярин”