1. (від «звіки») — здавна, з давніх часів, із незапам’ятних часів; дуже давно.
2. (від «звікувати») — закінчивши вік, проживши життя; до смерті, назавжди (зазвичай у поєднанні з дієсловами «жити», «пропасти» тощо).
звіку
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
Коли б вони по правді, не по кривді жили, то всього б того приберегли, не попустили б, щоб сирота скиталася по людях, не завдали б її у найми, де б, може, не стрівшись з тобою, й вік звікувала… – Своя сорочка ближче до тіла… – Ото ж то є й!.. Усе – коли б собі та собі; а про сиріт та безталанних – ні гадки!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Частина мови: прислівник () |