звабливо

Приклад 1:
Мавропуле мав на собі такий червоно-ядучий піджак і таку смараґдово- фіолетово-помаранчево-золоту краватку, що не осліпнути було неможливо, до того ж він постійно переймав і хапав за боки звабливо вертлявих гостес, які саме завершували накривати на стіл; з розведеними як в опудала руками він переслідував їх по всій залі з тією лише метою, щоб учергове притиснути і, видобувши з кожної захоплений еротичний писк, переможно загоготати. Ближче до запаленої печі сидів у величному аж майже ведичному кріслі, більше схожому на трон, сам Казаллеґра ПЕРВЕРЗІЯ 230 — до пояса в чорному фраці, з метеликом і камізелькою, також посипаною зоряно-місячним ще теплим пилом.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 2:
— для неї вже безнадійно старі, оскільки вона, Любця, в душі залишилася шістнадцятилітньою юнкою, — але тому що Любця, — заки до Пилипа наблизилася Харитя, від присутности якої Любця розчинилася в повітрі, хоча звідти час від часу й долітали її пронизливі позивні сигнали, — грайливо чаклуючи Чоботаренка очима кольору розвареної перлової юшки, допитувалася, як він, Чоботаренко, рефлектує на онтологічну генезу еферемности трансцендентального логосу, що дифузує в апріорні феномени еманаційної ревеляції, котрі, sui generis, субстанціюються в перцептивні рефлектори інвективного раціо, — Чаплине пояснення апарату-лускавки зла просипалося в порожнечу повз Чоботаренкові вуха, а тут ще саме тієї миті, як Любця, неквапливо виважуючи склади інвентивного раціо, особливо звабливо випнула лише для гадючого ока дещо прив’ялі вустоньки, ними ніби простягаючи своєму ощасливленому співрозмовникові назустріч невидиму сливку, підпилий Степан Блажко (що його, звісно, ані трохи не виправдувало, бо який дідько велів йому в пристойному товаристві перебирати міру), — безцеремонно відгородивши ліктем від Чоботаренка віком ані трохи не погамовану Цірцею (так наче хто управнив шолудивого, ласого до неповнолітніх дівчаток Блажка, підтоптане хтиве опудало, на яке Любця й глянути не хотіла б, визначати, кому належить пальма вічної молодости! ), зажадав від Чоботаренка, — отак просто з місця, хоч нетільна телись!
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”