Словник Української Мови
Буква
1. У лінгвістиці: наголошений склад у слові, що виділяється силою вимови, висотою тону або тривалістю звучання.
2. У поетиці: сильний, наголошений склад у віршованому рядку, що формує ритмічний малюнок (метр) вірша.
3. У музиці: сильна, акцентована частка такту; акцент у музичному творі.
Приклад 1:
— i тримав, i носив по кишенях куртки пук схожих на осiннє листя записок, декотрi, головнiшi, вклеював у мої книжки (перший автограф був — при перших вiдвiдинах майстернi: пiдписалася, вже передчуваючи неминучий зудар двох зустрiчних лавин: “щиро скорена”, — i майже зразу потому прийшли й першi “вiд нього” вiршi, бо вiршi — вони, повторюю ще раз, в разi хто не встиг собi занотувати, — завжди вiд когось, хай би той хтось про те нi сном, нi духом: “Бiльше, нiж брат, бо вiтчизна i дiм. (Руки голоднi, i губи голоднi).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”
Приклад 2:
— шабельний зудар! — i от, розвернувшись, вiн бiжить через усе подвiр’я назад до кiмнати пакувати речi, маленька, шпарко перебираюча голими, в шортах, нiжками, немов воскова, фiгурка, — в ньому вже гвинтом гондзолилась — аж, здавалось, чу‑ти було, як скрегоче, — сама лиш схарапуджена гординя, палючий страх, аби, крий Боже, “люди не сказали” (ех, матушка провiнцiя, як зiтхав був Хвильовий!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”