1. Стан повної нерухомості тіла або окремих його частин, викликаний сильним емоційним потрясінням (жахом, подивом, здивуванням тощо); остовпіння.
2. Переносно: стан повної бездіяльності, апатії, заціпеніння розуму або волі.
зціпеніння
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |