зречення

1. Відмова від чого-небудь, відречення; формальний акт відмови від прав, титулу, влади тощо.

2. У релігійному контексті — добровільна відмова від мирських благ, спокус, відречення від гріховного способу життя заради духовного вдосконалення.

3. У конкретно-історичному значенні (як власна назва) — акт відмови від престолу монарха (наприклад, «Зречення Філіпа V»).

Приклади вживання

Приклад 1:
Резиґнація — цілковита покірливість долі, (само)зречення («вона, як бідна милосердна сестра, з сумом і резиґнацією хоч чим-тим хотіла помогти нещасливим раненим»). Рейвах — галас, гармидер.
— Зеров Микола, “Камена”

Частина мови: іменник (однина) |