Словник Української Мови
Буква
1. Видавати різкі, переривчасті, голосні звуки від болю, страху, раптового здивування або сильного переживання; кричати «зой!» або схожі вигуки.
2. Перенісне значення: голосно та різко плакати, вити, скаржитися (часто з відтінком несхвалення).
3. Про тварин (переважно про собак): голосно, переривчасто гавкати або вити.
Приклад 1:
I хотiлося взяти запашного дубового листя, приложити його до чола й зойкати радiсним зойком i положити в дуб шматок живого серця й струмок — вiд нього — диму, i знову впасти на землю, i крикнути збентежений крик. За пiвверстви кричали сичi.
— Невідомий автор, “187 Sini Ietiudi Mikola Khvil Ovii”