Словник Української Мови
Буква
1. Жіноче особове ім’я грецького походження, що означає “життя”.
2. У ботаніці: рід рослин родини бобових, відомий як “зоя пахуча” (Zoysia pungens) — багаторічна низькоросла трава, що використовується для газонів.
3. У палеонтології та історії: викопна рослина (викопний вид папороті або іншої прадавньої флори), рештки якої знаходять у вугільних пластах.
Приклад 1:
Ось на веранді, що виходить у садок, співає Зоя Гайдай. Кілька днів прожила вона у кімнатці для приїжджих, невибагливо злагодженій у колишньому сарайчику.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
— За цією філологічною думою з його голови геть безслідно вилетіла й сама Зоя. VI Того самого дня вони й перенеслися до Андропулів.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 3:
XII Молоді люди, як вернулись учора додому дуже пізно, то не встигли ще довідатися, що тим часом, як вони вчора вдома не сиділи, отоді само вчора знов приїхала до Андропулів Зоя. Її вони не бачили вже буде тому більше ніж два тижні.
— Тютюнник Григорій, “Вир”