зов

Приклад 1:
Твоя краса на той рік ще буйніше запишає, а в мене щастя як тепер зов’яне, то вже не встане! Польова (ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос) Ой горенько!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
За­раз схо­пивсь, ви­по­зi­хав­ся, ви­чу­хав­ся, по­мо­ливсь бо­гу, нюх­нув ра­зiв три­чi крiп­кої ро­менської ка­ба­ки, прос­лу­хав, що йо­му чи­та­ли, дав по­ря­док i, зос­тав­шись сам у свiт­ли­цi, сiв на лав­цi: го­ло­ва йо­му не­че­са­на, чуб не пiд­го­ле­ний, пи­ка нев­ми­та, очi зас­па­нi, уси роз­ку­дов­че­нi, со­роч­ка розх­рис­та­на; край йо­го на сто­лi люлька i га­ма­нець, ка­ла­мар, гре­бi­нець i пов­на кар­ват­ка ще то­рiшньої ду­лiв­ки, що ще зве­чо­ра на­то­чи­ла йо­му Пазька у пляш­ку, а вiн, хоч i на­си­пав у кар­ват­ку, щоб то, знаєте, з жур­би ви­пи­ти, та як за­жу­ривсь зно­ва, та й за­був, так i лiг та й зас­нув; та й те­пер, ус­тав­ши, не ду­же на тую ду­лiв­ку ква­пив­ся, бо ще но­ве ли­хо зов­сiм йо­го скру­ти­ло, i вiн i сам се­бе з жур­би не тя­мив. Яке ж то там йо­му ли­хо зiк­ла­ло­ся й вiд чо­го та­ка жур­ба йо­го узя­ла?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”

Приклад 3:
Забрьоха, по­чув­ши сеє, та аж сам не стя­мив­ся вiд ра­до­щiв; ду­ма: “От дi­ло i зов­сiм, завт­ра тiльки руш­ни­ки бра­ти”. Та за кух­лик, та да­вай знов смок­та­ти з па­ном хо­рун­жен­ком, що у чен­цi зби­рається, а та­ки сього дi­ла не ки­дається i ще й ду­же по­люб­ля.
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”