знизу

Приклад 1:
Ініціативу всі вітали, та коли взялися її реалізовувати, виявилося, що для цього воді треба було б текти знизу догори… Так нічого й не вийшло. Зустрічалися ми й у Світличного, і на вечорах, де Василь читав свої вірші.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— iз цiєю блядською залежнiстю, закладеною в тiло, як бомба сповiльненої дiї, з несамостiйнiстю цiєю, з потребою перетоплюватись на вогку, хляпаву глину, втовчену в поверхню землi (знизу, завжди любила — знизу, розпластаною на спинi: тiльки так i позбувалась себе остаточно, зливаючись ритмом власних клiтин з промiнною пульсацiєю свiтових просторiв, — з тим чоловiком нi разу нiчого подiбного не було, в мить, коли вона, здавалось, от‑от починала в’їжджати, вiн, не зупиняючись, прокидав її згори рiзко видихнутим: “Мда, тут треба роту солдат!” — це смiшило, але не бiльше: “Що це за заявки?”
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
В раб‑ствi народ вироджується, кажу ще раз, прожовую цю думку до повної втрати смаку, щоб тiльки перестала нити, як негода, як щомiсячний бiль пустого лона, — виживання, скоро пiдмiняє собою життя, обертається виродженням, авжеж, браття‑євреї, милi мої ашкеназi (в разi хто з вас випадком затесався серед публiки), — це й до вас п’ється: можете собi скiльки хочте згорда пирхати на сабрiв — тупицi, мовляв, рогулi, чи як вони там у вас значаться, — а менi назавжди вбився в пам’ятку заздрий, знизу вгору, погляд колеги‑киянина, невеличкого, юрливого полукровки з жiночно вузенькими, високо пiдiбганими плiчками, що невловно накидали йому профiльну поставу горбаня, — ми вешталися з ним по Єрусалиму, переходили попри стонадцятий на дню патруль, i бiдака — не стримався, заламався: шiстдесятирiчний, ще брежнєвського розливу, професор, хлопчисько, що жадiбно витрiщається крiзь дiрку в парканi на вiйськовий парад, став горбатим слупиком, i вихопилося вслiд патрулевi — глибше власних полукровочних комплексiв укрите, аж присьорбнув слиною: “Якi вони… красивi!” — а вояки там i правда як на пiдбiр — мiфологiчнi велетнi, помилково вбра‑нi в плямистий однострiй з автоматами через плече, розложистi гiрськi плато спин, рухомi стовбури стегон, мiцнi, з синюватим, проти оливкової засмаги, вiдливом, зуби, мов сама земля ожила й заходила в рiст, ах якi мужики, бенкет для зору!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”