Словник Української Мови
Буква
Прислівник, що вживається для підкреслення повторення дії, стану або повернення до попередньої думки, часто з відтінком необхідності, настирливості або логічного продовження; те саме, що “знову”, “знов”, “знов же”.
Сполучник, що вживається для посилення, підтвердження або уточнення попереднього висловлювання, вводячи додатковий аргумент або думку; відповідає значенням “до того ж”, “притому”, “втім”.
Приклад 1:
Голова наморочилась, і було приємно те згадувати — отак сидіти, абстрагуватися від реального оточення, від дійсності й переживати вже колись пережите, краще, може, що мав — дружбу, піднесену на крилах в зеніт, в небо… Пливти поза часом і простором… Та абстрагуватися зовсім, як і заснути, він знову-таки не міг це ж пливе мимо рідна його, найрідніша земля, а це навколо нього нашорошені й принишклі товпляться, тиснуться його рідні-найрідніші земляки! Потрохи розбирає цікавість.
— Невідомий автор, “013 Bagryanyy Ivan Sad Getsymanskyy”
Приклад 2:
Розтопиривши рученята, підбігає з сміхом до татуся красунька Орися, а батько їй пускає назустріч клубочками дим… Їй весело, вона заливається, аж дзвенить, — і навтеки, та знову-таки вертається з галасом на дим, поки не закашляється; молодиця тоді злякано хапає її і притискає до лона. — I як-таки тютюном та на дитину!
— Невідомий автор, “103 Obloha Bushi Bohdan Khmelnytskyi”